Геноцид проти українців – реалізація національної політики Кремля (у дзеркалі світової публіцистики)
Journal Title: Український інформаційний простір - Year 2018, Vol 1, Issue 1
Abstract
Публікацію підготовлено на основі опрацьованих підшивок львівської газети «Діло» 30-х рр. ХХ ст., переосмислення власних наукових публікацій [21, 22]. Ця стаття є спробою показати згубність імперіалізму, більшовизму-тоталітаризму й неоімперіалізму для поневолених націй колишньої Російської імперії, колишнього Радянського Союзу та сучасної Російської Федерації, які за формою, можливо, інші, а за змістом та суттю — однакові. Автор вважає, що документальні свідчення злочинів проти людяності, які постають не тільки на матеріалах відкритих архівів, а й очевидні на основі опрацювання газетних джерел, не можна замовчати або забути чи пробачити усім тим конструкторам і архітекторам геноциду проти українського народу, які розробили й утілювали всілякі зайди-комісари ВКП(б) з Московщини, НКВД, МГБ тощо, а допомагали їм національні зрадники, місцеві комуністи, комсомольці… Наша публікація доводить, що людина, звичайний український селянин, в умовах радянського тоталітаризму, не мала шансів залишатися людиною. Навіть у селян система вичавлювала все національне: памʼять, звичаї, традиції, любов до землі, вміння працювати, гідність, самодостатність, право на власну думку й незалежність дій. Тоталітарний прес таки зламав національну резистентність, але тільки з допомогою Геноциду українства шляхом штучного Голодомору 1932–1933 рр. В умовах цивілізаційного протистояння Москви Заходу, яке нині відбувається переважно коштом України й синів України, ми нерідко спостерігаємо ту ж зраду, яка вже мала місце для нашої країни на початку ХХ ст. Замість національного єднання проти ворога між українськими містами й Росією курсують потяги, їздять автобуси, йде торгівля. Натомість головні висновки цієї статті зводяться до того, що, по-перше, уроки історії треба засвоювати, а, по-друге, Україна матиме шанс на успіх тоді, коли нашу владу репрезентуватиме самодостатня – не прозахідна і не проросійська (не апологети Варшави і не «грязь Москви»), а національна еліта, яка буде спроможна виробити дієві запобіжні механізми національного зламу й поступу.
Authors and Affiliations
Мар'ян Житарюк
Keywords
Related Articles
- EP ID EP496028
- DOI 10.31866/2616-7948.1.2018.141107
- Views 59
- Downloads 0
ЛЬВІВСЬКЕ МОСКВОФІЛЬСТВО НА ТЛІ ІНФОРМАЦІЙНОГО ШТИЛЮ
У статті розкрито загрозливе для національної безпеки держави суспільно-політичне явище історичного та новітнього львівського москвофільства (себто створення ідеологічно-інформаційної основи для денаціоналізації Західної...
ДЕРЖАВОТВОРЧА ПРОБЛЕМАТИКА В ДРУКОВАНИХ ЗМІ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
Досліджується український пресовий дискурс початку ХХ століття як актуальний науковий об’єкт через непересічне значення для формування українства, підготовку передумов для української революції та відстоювання її завоюва...
Інформація, форми її фіксації, збереження і передачі як визначник періодизації розвитку суспільства
Автор пропонує свою періодизацію розвитку суспільства, в основу якої бере принцип фіксації, збереження й передачі інформації.
Традиції рекламної і промоційної діяльності видавництва «Веселка»
У статті проаналізовано промоційний досвід Національного спеціалізованого видавництва дитячої літератури «Веселка» в порівняльно-історичному аспекті, що є цінним для сучасного розвитку видавничої справи в Україні
ПОЛІТИЧНІ ДИСКУСІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГРОМАДИ В ДІАСПОРНІЙ ПРЕСІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ст.
У статті, яка базується на дослідженні діяльності періодичних видань, створених українською діаспорою протягом ХХ століття, аналізуються політичні дискусії, що виникли в еміграційній спільноті. Зокрема, мова йде про поді...